Еритритол: шкода, добова норма, чи можна при діабеті

Еритритол - це повністю природна для людського тіла органічна сполука. Людина сама виробляє його у мікрокількостях. Його можна знайти у крові, кришталику ока та навколоплідних водах.

У промислових масштабах його виробляють також біологічним способом - за допомогою специфічного виду дріжжів, для росту яких використовують кукурудзяний або пшеничний крохмаль.
А далі йде процес бродіння, так само як споконвічно готувалося бродінням вино та пиво.
Наприкінці процесу суміш охолоджують і Еритритол кристалізується, самостійно очищуючись - виштовхуючи з кристалів рештки інших речовин.

Так. Хоча Еритритол надзвичайно добре засвоюється у кишківнику і потрапляє у кров, при перевищенні добової норми він має специфічні характеристики, які змушують організм, так би мовити, виштовхувати все пошвидше.

Безпечною вважається норма 1 г Еритритолу на 2 кілограми маси тіла.

При цьому він виводиться нирками у незмінному вигляді, а не перероблюється печінкою, як молекулярно більш важкі підсолоджувачі.

Але і тут люди знайшли лайфхак: на деяких форумах користувачі свідчать, що використовують це у разі закрепів (не сприймайте це як медичну пораду).

Важко сказати, звідки з'явився цей маркетинговий виверт, при тому, що Еритритол вперше виділили з лишайнику.

Тим не менш, Еритритол природно міститься у динях (близько 47 мг/кг Еритритолу та 82 г/кг цукру), кавунах (близько 22 мг/кг Еритритолу та 62 г/кг цукру).
Тож, як ви розумієте, з такими показниками з дині його ніхто не добуває.
Промислові ферментатори використовують більш доступні кукурудзяні та пшеничні крохмалі та природні дріжджоподібні гриби Moniliella pollinis (та Moniliella tomentosa var. pollinis), які вперше були виділені з квіткового пилку та бджолиного меду, та інші штами залежно від потреб виробництва.

По-перше, він не розмокає від води з повітря навіть за вологості 90%. Тож зробіть посипку, крем чи помадку з Еритритолу і скоринка довше залишатиметься хрумкою, якщо такий ваш кулінарний задум.

По-друге, молекула Еритритолу втричі менша за цукор, а тому їх більше при тій же масі.
Для бактерій це погана новина, бо більша кількість молекул краще зв'язує воду, а отже бактерії, дріжжі та пліснява не можуть її отримати і не розмножуються.
В результаті випічка довше зберігається.

На ринку багато більш інтенсивних підсолоджувачів, які у 200-8000 разів солодші за цукор.
Але тут криється найбільший баг для готування тіста - рівномірність.
Еритритол менш солодкий за цукор, його потрібно додавати трошки більше (залежить від виду тіста та кількості води, здатної розчинити кристали). Саме завдяки такому об'єму він легко розподіляється по всій масі тіста рівномірно, на відміну від мікроскопічних дозувань штучних (синтетичних) інтенсивних підсолоджувачів, які можуть скочуватися до дрібних пилинок.

Крім того, він є природною сполукою і має відмінну термостійкість для виживання в духовці.

Хоча цукор також потрібен організму для життєдіяльності, Еритритол має ще одну надзвичайну перевагу, окрім відсутності глюкози для тих, хто шукає її відсутність.
Безкалорійний ізотонік - ось що може швидко відновити водний баланс після тренування. При концентрації 3,5% у воді Еритритол робить напій ізотонічним. Тим, кому хочеться ще солодше, слід пам'ятати про проносний ефект.

Оскільки Еритритол не піднімає рівень глюкози, він стає відмінним "смаколиком" при сушці: не сповільнює розщеплення жирів під час кардіо та допомагає утримувати рівний тонус без різкого занепаду сил посеред тренування, який часто викликають солодкі енергетики

Еритритол у безпечній концентрації на 90% всмоктується у кров одразу у тонкому кишківнику. Лише близько 10% потрапляють далі, але і там не стають їжею для бактерій, які можуть при цьому виділяти гази.
Тож Еритритол вважається таким, що зазвичай не викликає здуття при помірному споживанні.

Для порівняння, високомолекулярніші цукрові спирти (сорбітол, мальтитол, ксилітол) всмоктуються лише на 30-50%, а решта потрапляє у товстий кишківник, де починає притягувати воду і, що ще гірше, споживатися бактеріями, які виділяють гази. В результаті такі підсолоджувачі легко викликають здуття та пронос навіть при невеликих перевищеннях.

Суворо кажучи, Еритрит - це Кобальтова квітка (червоний кобальт) - токсичний мінерал з кобальту та миш'яку.

Але не все так просто.

Історично Еритрит - це назва нині відомого Еритритолу. Шлях до того, аби стати підсолоджувачем, у Еритритолу тернистий. Спочатку у 1846 році з ангольського лишайника виділили сполуку еритрин, яка під час окиснення миттєво забарвлювала розчин у глибокий криваво-червоний та пурпуровий колір. Звідси назва від давньогрецького слова ἐρυθρός (erythros), що означає "червоний".

У 1848 році шотландський хімік John Stenhouse шляхом кип'ятіння екстрактів лишайника з вапняною водою відщепив від цього барвника солодку водорозчинну субстанцію, він назвав її еритроглюцином. А вже у 1852 році вдалося добути перші чисті кристали абсолютно безбарвного Еритритолу, який успадкував свою назву від екстракту лишайника.

На сьогодні загальновизнана назва сполуки - Еритритол (або хімічно вивірено: Мезо-еритритол), хоча також і дозволено називати Еритрит (дозволений синонім у Регламенті ЄС № 231/2012).

Коди Еритритолу як добавки, які можна зустріти на упаковках чи в документації:
CAS: 149-32-6
EC (EINECS): 205-737-3
Код добавки: E 968 (INS 968)
FDA UNII: RA96B954X6
ChEBI: 17113

Еритритол - це справді спирт, але в хімічному розумінні. Хімія називає спиртами сполуки, які мають "хвостики" з кисню та водню (гідроксильні групи -OH).
Проте це не має відношення до етанолу, який викликає традиційно відоме сп'яніння.
Хоча сам Еритритол також виробляється методом бродіння, проте не призводить до сп'яніння, затримки реакції чи шалених вечірок у п'ятницю (але це не точно).

При потраплянні в організм Еритритол не вступає у реакції і зберігається у незмінному вигляді. У такому ж вигляді він залишається у слині. І тут виникає цікавий ефект: Еритритол не дає шкідливим бактеріям прикріплюватися до зубної емалі та формувати біоплівку - вона стає нещільною і механічно нестійкою та легко змивається.

За результатами трирічного дослідження, у дітей, які вживали Еритритол, майже удвічі менший ризик утворення карієсу, і це порівняно з ксилітолом, який вважається потужним помічником у гігієні рота.

Ні, Еритритол не має особливого присмаку так само як не має ментолу.
Холодок дають лише кристали Еритритолу, якщо покласти їх на язик. Для розчинення кристалу у слині потрібна енергія, тому він фізично вбирає тепло, для того, щоб стати рідким. Але після цього ефекту холоду вже немає, тож при розчиненні у воді чи чаї ви вже не відчуєте холодку.

Еритритол плавиться за температури 121°C. Тобто замість очікуваної від цукру карамелізації він просто розчиниться в текстурі. Також він і не темнішає, тому випічка може здаватися незвично блідою.

Якщо хочете саме тісто і випічку - тоді ні. Хлібопекарські дріжджі не вміють їсти Еритритол. Він солодкий для людей, але має нульову калорійність і дріжджам він не цікавий.

Тому для підйому опари все одно доведеться дати дріжджам 1 чайну ложку звичайного цукру чи меду (вони його повністю з'їдять, у готовій випічці цукру не залишиться), а для солодкості самого тіста вже додавати Еритритол.

Так. Хоча слово "солодкий" у смаколиках для собак використовують більше для спокуси самого власника до купівлі, собакам та котам цукор шкідливий у великих кількостях. А ксилітол взаалі є токсичним для домашніх улюбленців.
А от Еритритол так само безпечний, як і для людей. Але не забувайте про проносний ефект (!) - для легкої тварини ще менше дозування призведе до клопотів з прибиранням.

Глікемічний індекс Еритритолу (ГІ) = 0
Інсуліновий індекс Еритритолу (ІІ) = 0
Калорійність Еритритолу = 0 ккал

Пам'ятайте про безпечні норми споживання і організм не вийде зі стану кетозу і не отримає стрибків цукру чи інсуліну.

Ні, на відміну від сукралози, сахарину чи аспартаму, Еритритол - нейтральний до мікрофлори.
Оскільки 90% Еритритолу всмоктується ще в тонкому кишківнику, то лише решта 10% доходять до мікрофлори, проте вони не намагаються його споживати, тож продовжують свою життєдіяльність.